Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Вироком суду особу було засуджено за за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк десять років. Особу було визнано винним у тому, що під час спільного вживання спиртних напоїв у ході словесного конфлікту, що переріс у бійку, діючи з прямим умислом на позбавлення потерпілого життя, завдав йому не менше 16 ударів кухонним ножем в область поперекової ділянки спини справа, спричинивши потерпілому численні проникаючі колото-різані поранення живота та грудей з ушкодженням внутрішніх органів, крововтратою, від яких особа помер.
У касаційній скарзі, серед іншого, засуджений вказував на суворість призначеного йому покарання та на те, що суди не врахували обставин, що пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, висловлену ним згоду на відшкодування шкоди, наявність на утриманні матері, яка є інвалідом, а також того, що він є учасником АТО. Засуджений просив пом'якшити призначене йому покарання до семи років позбавлення волі
Колегія суддів ККС ВС не знайшла підстав для пом’якшення покарання засудженому та визнала покарання таким, що відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.
ВС нагадав, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
А дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Суд зазначив, що згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
ВС вказав, що суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Суд роз’яснив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Також Суд звернув увагу на те, що основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Засуджений заперечував наявність у його діях умислу на вчинення умисного вбивства, тобто визнавав вину частково. Також матеріали кримінального провадження не містять жодних даних про вчинення засудженим дій, спрямованих на відшкодування заподіяної шкоди. А даних про те, що мати засудженого є інвалідом та знаходиться на його утриманні, матеріали кримінального провадження не містять (постанова від 09.10.2018 у справі № 756/4830/17-к)
_03_03.png)
