Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Судами розглядалась справа за позовом банку до особи про стягнення грошових коштів у зв'язку з неналежним виконанням умов договорів кредитної лінії.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та особою укладено договір поруки, за умовами якого останній зобов'язався перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов'язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.
Суди першої та апеляційної інстанцій задовольнили позов банку. Суди виходили з того, що боржником належним чином не виконувались умови договорів кредитної лінії, забезпечених порукою, а тому дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача як поручителя на користь банку заборгованості.
Апеляційний суд відхилив посилання відповідача на те, що відповідно до додаткового договору до договору кредитної лінії було збільшено ліміт кредитування без згоди поручителя, що в силу частини першої статті 559 ЦК України свідчить про припинення поруки. Суд апеляційної інстанції керувався тим, що умовами зазначеного додаткового договору банк та позичальник змінили строки здійснення платежів, які мали бути здійснені позичальником в погашення заборгованості за кредитом, а згідно з умовами договору поруки відповідач зобов'язався перед кредитором відповідати, зокрема, також за додатковими договорами, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.
Поряд з цим, у договорі сторони погодили, що у випадку продовження строків повернення кредиту та або у випадку будь-яких інших змін строків здійснення платежів позичальником за кредитним договором, обсяг відповідальності поручителя не змінюється.
ВССУ скасував рішення попередніх інстанцій, а справу направив на новий розгляд. Суд вказав, що зазначення у договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов'язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні.
Верховний Суд України скасував ухвалу ВССУ та залишив в силі рішення апеляційного суду.
ВСУ зазначив, що порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника. Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).
Відповідно до статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
ВСУ роз’яснив, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
З наведеного Суд резюмував, що закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору. На зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України (постанова від 13.09.2017 у справі № 6-1539цс17).
_03_03.png)
