Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
До суду звернулась особа з позовом про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири з тих підстав, що відповідач страждає тяжким психічним захворюванням, внаслідок якого він є недієздатним, а тому не міг укладати цього договору.
Позивач зазначала, що відповідач є її чоловіком, їм на праві спільної сумісної власності належала квартира. Рішенням районного суду між співвласниками визначено частки у спільній сумісній власності на квартиру. Державним нотаріусом посвідчено договір дарування частини квартири доньці її чоловіка. Її чоловік з 1958 року хворіє на шизофренію, у зв’язку з чим постійно перебуває на обліку психоневрологічного диспансеру, тому станом на момент укладення договору дарування не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Відповідно до рішення суду дарувальник позов визнав. Суд послався на те, що актом комплексної амбулаторної судової психолого-психіатричної експертизи встановлено, що дарувальник станом на момент укладення договору страждав стійким хронічним хворобливим розладом психічної діяльності у формі параноїдної шизофренії з вираженим дефектом в емоційно-вольовій сфері та не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що на момент укладення договору дарування частини квартири дарувальник не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому зазначений правочин визнав недійсним.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та у позові відмовив.
Суд вказав, що відповідно до ст.ст.36, 39 ЦК України фізична особа може бути обмежена у своїй цивільній дієздатності або може бути визнана недієздатною лише за рішенням суду у встановленому процесуальним законом порядку. В силу вимог ч.4 ст.36 та ч.1 ст.40 ЦК України, цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою або фізична особа визнається недієздатною лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що у встановленому законом порядку дарувальник не був визнаний недієздатним або обмежено дієздатним і такого рішення судом не ухвалювалось, а тому правових підстав для висновку про те, що в момент укладення ним оспорюваного правочину дарувальник був недієздатним або обмежено дієздатним немає.
Згідно з ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що дарувальник живий, на момент укладення оспорюваного договору дарування, ні в подальшому не був визнаний недієздатним у встановленому законом порядку. За оспорюваним договором дарування він відчужив своїй доньці належну йому на праві власності частку у квартирі, на яку позивач за встановлених обставин справи законних прав не має. Вимога позивача про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири не підлягає задоволенню, оскільки її права оспорюваним договором не порушені, а відповідно до ст.15 ЦК України лише порушене, невизнане або оспорюване право особи підлягає захисту.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що встановлення психічного стану відповідача в момент укладення ним оспорюваного договору дарування правового значення для вирішення даного спору немає.
З такою позицією погодився також і ВССУ (ухвала від 26.07.2017)
_03_03.png)
