Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Особа звернулась до суду з позовом про визнання договору іпотеки недійсним. Позов обґрунтовувала тим, що укладений її дочкою без дозволу органу опіки та піклування іпотечний договір порушує права її неповнолітнього онука, який від часу народження постійно проживав у квартирі. Зазначала, що про укладення у 2008 році договору іпотеки їй стало відомо у 2015 році, коли банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодавець гарантувала, що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично не проживають (не мають права користування) малолітні чи неповнолітні особи, та передача вказаної квартири в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначених осіб. А також зобов’язувалась не здійснювати реєстрацію інших осіб, у тому числі неповнолітніх та малолітніх осіб за місцем знаходження предмета іпотеки без попереднього дозволу іпотекодержателя.
Суд першої інстанції задовольнив позов та визнав недійсним договір іпотеки. Суд виходив з того, що дитина мала право користування спірним житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, а районна державна адміністрація як орган опіки та піклування не давала згоду на укладення договору.
Апеляційний суд скасував рішення районного суду та відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що дитина набула права користування та володіння квартирою як член сім’ї власника; на час укладення оспорюваного договору іпотеки не була зареєстрована в цій квартирі; іпотекодавець приховала, що на час укладення договору іпотеки право користування квартирою мала неповнолітня дитина, а укладення договору іпотеки не призвело до зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини на користування житлом.
ВССУ скасував рішення апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
До Верховного Суду України звернулась уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку з заявою про перегляд судових рішень.
Суд заяву задовольнив, скасував ухвалу ВССУ, а рішення апеляційного суду про відмову у позові залишив в силі.
ВСУ зазначив, що сам факт порушення заборони вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Суд роз’яснив, що передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.
ВСУ зауважив, що неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.
Суд визначив, що при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадку суди повинні:
1) перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання;
2) ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;
3) з’ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.
З постановою ВСУ від 10.07.2017 та правовим висновком у справі № 6-1002цс17 можна ознайомитись за посиланням.
_03_03.png)
