Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Верховним Судом України розглядалась заява особи про перегляд ухвали ВССУ у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення частини будинку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання недійсними та скасування свідоцтв на нерухоме майно на земельну ділянку, стягнення суми неотриманих доходів та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Відповідно до посилань позивача у цій справі відповідач розпочав самочинне будівництво житлового будинку на своїй земельній ділянці, частину якого розташував на земельній ділянці, яка належить позивачу, самовільно змінив межі сусідніх земельних ділянок, а частина збудованого ним будинку розташована поза межами його земельної ділянки.
Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом та стверджував, що земельна ділянка, відчужена позивачу, не виділялась із загальної площі належної йому земельної ділянки, на неї не видавався окремий державний акт на право власності на земельну ділянку, в самому договорі не зазначено точне місце її розташування та її межі, а вся технічна документація, виготовлена на земельну ділянку, не відповідає вимогам законодавства
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги за первісним позовом. Визнав недійсним та скасував свідоцтва про право власності на нерухоме майно (будинок та земельну ділянку); скасував запис про державну реєстрацію права власності; зобов’язав відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, що належить позивачу на праві власності, шляхом знесення за його рахунок частини житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці.
З рішенням суду першої інстанції погодився апеляційний суд та ВССУ.
Верховний Суд України скасував рішення судів та направив справу для нового розгляду до суду першої інстанції.
Суд роз’яснив, що у статті 376 ЦК України поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об’єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об’єкт:
1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети;
2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту;
3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Відповідно до частини 4 статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
ВСУ зауважив, що з урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.
Збудований об’єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об’єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.
Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
У справі, яка переглядалась ВСУ, суди встановили, що відповідач збудував житловий будинок на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності. А позивач зазначає, що частина збудованого будинку розташована на належній їй на праві власності земельній ділянці.
Захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.
Суди встановили, що частина збудованого житлового будинку порушує права особи на користування належною їй на праві власності земельною ділянкою, тому така частина будинку підлягає знесенню.
Враховуючи наведене ВСУ дійшов висновку, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини 4 статті 376 ЦК України та не застосували положення статті 391 цього Кодексу, у зв’язку із чим дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для знесення самочинного будівництва, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Поряд з цим, неповнота судового розгляду (невстановлення які саме приміщення слід знести, їх площі, площі самої будови та року її спорудження, можливості відокремлення спірного об’єкту від інших споруд та чи не вплине знесення окремих його частин на міцність і безпечність самого будинку) завадила ВСУ прийняти нове рішення у справі (постанова від 19.04.2017 у справі № 6-129цс17).
_03_03.png)
